Огляд гри The Gallerist

 «Галерист» я придбав у той час, коли вже затих той вау-ефект від різноманіття настільних ігор та механік і огляди на все поспіль я вже не писав. Проте «Галерист» варто все-таки згадати, оскільки ця гра відрізняється гарним накладенням механік на тему і без зайвих умовностей.

 Гравці постають конкуруючими галеристами з порожніми галереями, двома помічниками та десятком анкет послідовників. Завдання кожного гравця — заповнювати свою галерею витворами мистецтва, запрошувати відвідувачів, яким нема куди витратити гроші, та збувати полотна та скульптури за прийнятною ціною. Найуспішніший галерист перемагає.

 Успіх визначається заробленими грошима, що приємніше, ніж лічильник абстрактних ПО по периметру ігрового поля. А оскільки ці гроші доводиться багато витрачати протягом гри, доводиться грамотно ними розпоряджатися.

 "Галерист" не претендує на хардкорність. Навпаки, його правила настільки прості, що легко засвоять люди без настільного досвіду; випробувано на родичах, які не ходили далі за «Руммікуб». Та наша партія була в якомусь сенсі феноменальною: нам вдалося максимально підвищити популярність п'ятьом художникам. Тригером кінця гри є підвищення популярності хоча б двом. У грі немає фіксованого числа раундів, а є три події, які знаменують наближення кінця гри. Щойно два з них спрацьовують, гра закінчується. Другим тригером є відвідувачі, які поступово виходять на поле та в якийсь момент закінчуються. Третім є квитки до каси, які й потрібні, щоб цих відвідувачів залучати.

 Відвідувачі поділяються на ВІПів, інвесторів та колекціонерів. ВІПи підвищують вплив галериста, колекціонери допомагають популяризувати художників, а інвестори несуть гроші. І наповненість ними галереї багаторазово посилюють можливості галериста.

 У грі всього вісім дій, попарно поділених між чотирма локаціями.

 У «Поселенні художників» гравці купують витвори мистецтва або шукають невідомі таланти з метою їх промоутити. З останніми гравці укладають свого роду угоду, згідно з якою художник продасть свою першу картину за стартовою ціною, незалежно від рівня популярності, — ціна вхідного квитка у світ великого мистецтва. Подальші його твори будуть доступні вже за поточною ціною.

 З кожною покупкою твори художника стають все більш популярним, і коли він досягає свого піку – художник стає селебою, а його твори – шедеврами. І тоді він перестає творити. І дуже важливо встигнути придбати його до цього моменту.

 В «Офісі продажів» укладаються договори на продаж і, власне, здійснюються самі продажі картин. Продані картини залишають галерею разом з одним із відвідувачів на вибір гравця і складаються поруч у стопку. Наприкінці гри можна отримати додаткові гроші за певний набір проданих картин.

 У «Медіа-центрі» галеристи використовують свій вплив, щоб рекламувати у ЗМІ своїх художників, підвищуючи їхню популярність, а також наймають нових помічників, які їм допомагатимуть цьому нелегкому бізнесі.

 Чим відоміший художник, тим більше одиниць впливу потрібно, щоб «хитнути» його вперед. Але це легко окупається бонусами за ці дії та продажною ціною картини.

 Помічники ж потрібні, щоб бути в декількох місцях одночасно. Вони працюють над договорами, промоутять гравця на міжнародному рівні, допомагають зробити більше дій на ігровому полі.

 «Міжнародний ринок», де галеристи заробляють собі репутацію, відправляючи своїх помічників або беруть участь у міжнародному аукціоні за світові шедеври.

 Репутація виявляється у жетонах репутації, які приносять додаткові гроші наприкінці гри. Наприклад, по монеті за кожного відвідувача у галереї або по дві за кожний проданий твір.

 На аукціоні йде боротьба за твори, які можна додати собі до галереї і тим самим зібрати сет (тут це також є). Або додати до пулу проданих картин, щоб зібрати сет там. Твори для аукціону випадково вибираються на початку гри і стоять поруч із полем на прикольних маленьких дерев'яних мольбертах, але в аукціоні є одна дивина. Фактично, це ставка на можливість взяти додаткову картину в кінці гри першим. У ньому програти може лише один. Іншим же дістанеться за одним твором. І щоразу так виходить, що цінність їх приблизно однакова, коли вкладення у гравців можуть відрізнятися мало не вдвічі.

 Гравці виконують свої дії шляхом виставлення фішки галериста на локацію, що їх цікавить. Далі вони озвучують одну з двох дій, доступних у цій локації, та виконують його. Попунктно, згідно з пам'яткою. До речі, пам'ятки виконані дуже якісно: коротко, але ємно розписані всі дії та дано пояснення до всієї іконографіки, яка зустрічається на полі та на ігрових планшетах.

 У «Галеристі» виграє гравець, який виконає більше дій за одиницю часу. Цьому сприяє дуже цікавий задум Вітала як «кік-аути» (kick-out action в оригіналі), або «дія-компенсація», як це переклав локалізатор. Суть полягає в тому, що гравець отримує можливість виконати дію локації позачергово, якщо його фішка буде вибита фішкою опонента. І протягом гри це відбуватиметься постійно. Але на такі кік-аути потрібно витрачати вплив, якого може не бути, або яке потрібно зберегти для більш ефективного ходу. Більше того, коли гравець залишає локацію, він може залишити в ній свого асистента, і, якщо його виб'ють, це також буде можливістю виконати позачерговий хід. А «якщо» — це тому, що помічника можна буде будь-якої миті забрати і застосувати в іншому місці, якщо він раптом «залежався» в локації або інших варіантів немає.

 Говорячи про вплив, я маю на увазі трек впливу. Це найважливіший елемент гри і ще одна приголомшлива знахідка Ласерди. Трек впливу універсальний та елегантний. Його можна витрачати на виконання дій, на додаткові «вливання» у популярність художників, можна просто використовувати як додаткові гроші, якщо раптом не вистачає на покупку картини. Головне, стежити за заповнюваністю треку.

 Я цю гру полюбив саме через те, що в ній зрозуміло, що як і чому працює і з чим взаємодіє. І немає штучних обмежень, які є, наприклад, у «На Марсі», де можна будувати будівлі суворо через клітину від раніше збудованих, або у «Віньосі», де в рамках одного ходу гравець зобов'язаний купувати виноградники з різних регіонів. У «Галеристі» все гарно працює і не задаєшся питанням, а чому так.

 Оформлення гри також на висоті. Місткий органайзер, товстий картон, кольорові миплі. Поле оформлене у спокійних тонах, але не бліде. Відмінно контрастує із яскравими елементами гравців. Помічники на полі не загубляться і завжди можна швидко перерахувати відвідувачів у галереї. На мене таке еталонне оформлення в плані ергономічності. Подібне можна зустріти хіба що у «Лісабоні».

 Гра, звісно, не швидка. Повним складом, з урахуванням знань правил години 1,5-2 піде. Незважаючи на видимі тригери, прискорити хід гри можна буде лише спільними зусиллями. Проте це буде найцікавіший годинник.