Знайомство З Грою Keep The Faith
Супутні товари
ОГЛЯД ГРИ KEEP THE FAITH
Посеред чудового документального фільму Сюзанни Герберт «Natchez» релігійні фундаменталісти влаштовують протест у стилі церкви Вестборо Баптистської біля заходу для спільноти LGBTQI+. Вони стоять із плакатами, засуджуючи гріх і пророкуючи пекельну долю «заблукалим» душам усередині. Один із чоловіків читає уривки зі Святого Письма в мегафон, цитуючи розділи й вірші на підтвердження своєї впевненості, що драг-квіни, які ведуть захід, потраплять до пекла.
Чомусь саме в ту мить мене особливо вразило, наскільки абсурдно виглядало те, що цей чоловік посилається на тексти, написані понад дві тисячі років тому, щоб пояснити свої сучасні переконання. Хоча ні, «пояснити» — не зовсім правильне слово, та й «виправдати» теж не повністю передає моє відчуття. Я визнаю й розумію силу Біблії як збірки притч, через які передаються моральні уроки, ставляться запитання та осмислюється універсальний людський досвід. Але цей чоловік робив зовсім не це. Він цитував найпопулярнішу книгу всіх часів як беззаперечний наказ. Саме ці вкриті пилом давні слова змушують його й сьогодні вірити, що гомосексуальні люди потраплять до пекла.
Для нього та його однодумців текст віри і є самою вірою. Це кінцева точка, а не дороговказ. Для нього Святе Письмо не може ні змінюватися, ні бути зміненим. Воно непохитне, нещадне й неспростовне. Слова, записані понад два тисячоліття тому, мають виконуватися буквально навіть сьогодні, коли функцію, яку колись виконували жертвопринесення тварин, можна замінити простим відкриттям застосунку з прогнозом погоди на телефоні.
Я не думаю, що саме так працює релігія. Власне, не думаю, що так працює хоч що-небудь. Історія показує, що релігії постійно перебувають у русі: вони змінюють свої пріоритети, розколюються, реформуються й знову об'єднуються. Саме таку думку, схоже, відстоює геймдизайнер Ґреґ Лорінґ-Олбрайт у своїй новій грі Keep the Faith, у якій гравці розповідають історію «релігії, що переживає період змін».
На початку гри ви маєте шість стовпів, розділених на дві групи по три. Вони утворюють ортодоксальну та схизматичну течії. Якщо ортодоксальна гілка вважає своїм обов’язком поширювати віру, то схизматична, наприклад, переконана, що насамперед потрібно оберігати наші таємниці. Якщо схизматики вірять, що ми маємо активно впливати на власну долю, то ортодокси, навпаки, вважають, що її слід приймати такою, якою вона є. Гравці по черзі додають по одній карті Аспекту до будь-якого зі стовпів і розповідають історію. Я додаю картку «Рослини» до стовпа «Прийняти чужинця» й кажу: «Оскільки наша релігія виникла в безплідній місцевості, вирощування рослин завжди мало величезне культурне значення. Зовні кожен храм оповитий виноградними лозами, кущами, квітниками, а поруч стоять лави, де навіть ті, хто не сповідує нашу віру, можуть посидіти й побути серед природи. Звісно, ми завжди тримаємо напохваті літературу на той випадок, якщо вони виявлять цікавість».
Keep the Faith — передусім вправа у спільному оповіданні історій, і правила гри прямо про це говорять. У посібнику радять ухвалювати рішення, які роблять історію цікавішою, а не намагатися будь-що здобути перемогу, що в межах самої гри майже не має значення. Ігрові механіки тут, звісно, присутні: кожен гравець має таємну Мету, яку прагне здійснити до завершення п’яти раундів. Але вони настільки вдало збалансовані, що підштовхують вас лише тоді, коли бракує власних ідей, і майже не заважають, коли натхнення вже є.
У міру розвитку гри визначення починають змінюватися. Те, що ще недавно вважалося ортодоксальним, може стати схизматичним. Уся релігія загалом переходить зі стану стабільності до розбрату — і, можливо, повертається назад. А можливо, й ні. Усе залежить від вас, від історії, яку ви хочете розповісти. Що більше Аспектів накопичує певний стовп, то більшого значення йому надає спільнота і тим центральнішим він стає для цієї релігії.
Як висловлювання — а це справді висловлювання — Keep the Faith демонструє тверезий, гуманістичний погляд. Релігії ростуть і змінюються через саму природу людини, через її внутрішню мінливість, і разом із часом, у якому існують. Сприймати власні переконання як безпомилкові означає неправильно розуміти саму природу віри. Її потрібно постійно ставити під сумнів. Лише так вона може ставати міцнішою.
